Середа, 28 червня 2017

Поділля

«Покладання» правнуків поганих і квазіпророки

Чергові Шевченкові дні більшість із нас відбула, наче повинність. Меншість, котра безмежно любить і шанує духовного лідера нації, знову не достукалася до свідомості мас. З боку влади – осоружне явище, яке в планах чиновників та організованої масовки зветься покладанням. Це коли на визначену годину – не раніш і не пізніше – треба прийти до пам’ятника Шевченкові. Можна не приходити, але в очах громадськості ти не поважаєш Шевченка.

16.03.2017, 16:00

Квіти для Тараса Шевченка

А ось і ті, хто його ніби поважає: ідуть із руками в кишенях голови обласних ради й держадміністрації – міцненькі чолов’яги по 180 сантиметрів зросту. А за ними дріботить тендітна молодичка з управління внутрішньої політики й несе оберемок квітів, які вони та їхні заступники мають «покласти».

Вони точно вшановували Тараса Шевченка? Квіти і вінки за бюджетний кошт – за наші з вами гроші – поклали, і все.

– В людей якась залежність від цих «покладань» у присутності начальства. Так і кажуть, коли бачать, що я не мчуся на цю масовку: «Ви що, не шануєте Шевченка?», – розказує письменник Петро Маліш. – Та шаную я, шаную! Але мені якось ніяково бути в такому середовищі. Я краще потім квіти покладу, увечері чи в інший день.

Здається, в такий спосіб вшановувати – робити з Тараса Шевченка ідола. А тієї ідолізації й так доволі.

Шевченка ми знаємо таким, яким його нам подали. Спочатку – царська цензура після Кулішевого редагування, потім – більшовики, згодом – сталінська й брежнєвсько-сусловська камарилья. Пророцтва і передбачення – не одне і те ж. Якщо у творах Шевченка знаходимо те, що сталося після його земного життя, то це передбачення геніальної й мудрої людини. Означення «пророк» – то лише безоглядне змагання у славословних метафорах. Сьогодні пророк, а завтра що – бог?

Тим часом, зважаючи на зведення «Совінформбюро» за 8-20 березня 1944 року, бачимо: щодня від нацистської окупації звільняли по 3 – 10 чи більше сіл теперішнього Хмельницького району. На Давидковецькому виступі під Проскуровом знекровлювалася 30-а стрілецька дивізія, кинута з маршу проти двох вермахтівських механізованих дивізій і танкового полку. Щогодини гинуло по кілька сотень бійців, не кожному з яких потім знайшлося місце в братській могилі. Лежать загорнуті в балках і ярах…

Це 25 березня, у день 73-ліття звільнення Проскурова, що 63 роки тому став Хмельницьким, знову прийдуть до меморіалів 180-сантиметрові чолов’яги з бюджетними вінками – на «покладання». Буде й тисячі людей із квітами й вінками, купленими за власні гроші. Але для газет, Інтернет-ресурсів та телеканалів важливими будуть саме ці обтяжені владою чоловіки, яким не до таких дрібниць, що бої навколо обласного центру тривали більш як півмісяця.

А з ними – чиновникам дрібнішим не до таких деталей. В приміському Олешині на районне літературно-мистецьке свято, присвячене Тарасові Шевченкові, привели дітей, були вчителі, колишній і теперішній сільські голови. Приїхали заступник голови Хмельницької райдержадміністрації Сергій Янчук та Юрій Гуцалюк із апарату райради. Для годиться сказали кілька слів зі сцени сільського клубу, сфотографували один одного для інформацій на сайтах РДА і райради («такий-то узяв участь у районному святі…») й зникли. І про Шевченка, і про визволення сіл розповідає дітям запрошений письменник.

А от, наприклад, село Моломолинці, 11 березня. Староста цього села, звільненого від окупації 10 березня 1944 року, влаштовує концерт на вшанування жінок. Пам’ятники – братська могила полеглих тут 73 роки тому і обеліск загиблим у Другу світову односельцям – залишаються без квітів. Шевченка не згадують. Зате аматори із сусіднього села Аркадіївці, яке у ці дні 1944 року переходило кілька разів із рук у руки – від червоноармійців до німців – на цьому концерті святкують 8 березня, започатковане німкенями Кларою і Розою.

Ці люди окуповані досі! Вихрещені й перенавернені, ідеологічно й духовно оскоплені гібридною війною…

Піпл ковтає те, що подають ефектніше. У Хмельницькому монотеатрі «Кут» Володимир Смотритель зараз щотижня грає свою виставу «Не промовчи Шевченка у собі». За символічні ціни квитка сюди приходить один-два десятки глядачів. Якщо підсумувати всіх, хто відвідав цю виставу за всі роки, то, мабуть, не набереться стільки, як пішло 12 березня в обласну філармонію на Леся Подерв’янського. Його теж дехто зводить у пророки. У залі, де напередодні було вручено обласну премію імені Тараса Шевченка, квазілітература привабила купу циніків і цілком вихованих людей. Сам нормальний чоловік, як видно з його появ на телебаченні, Подерв’янський вистояв довгу чергу цих усіляких, які жадали сфотографуватися із ним. «Піпл хаває», – либонь задоволено посміювався він подумки.

– Хоч його «Епічні п’єси у виконанні автора» написані для дорослих, у залі філармонії можна було побачити кількох дітей молодшого і середнього шкільного віку з батьками, – повідомив студент Дмитро Михайловський. – Жорстка сатира шанувальникам творчості прийшлася до душі, хоч нелегко було сприймати на слух як ненормативну лексику, так і приховану й пряму іронію.

«Втім, і найінтелігентніші люди, хоч і не часто, і не вголос, але у певних обставинах все ж вживають триярусні вирази з «великого і могучого», адже часом речі просто необхідно називати своїми іменами», – додає глядач Олександр Калінер.

Як там писав Тарас Григорович? «Славних прадідів великих»…

Михайло Цимбалюк

Коментарі

Всього коментарів: 0

Залишити коментарій
Увійти за допомогою: