Субота, 20 січня 2018

Аналітика, Погляд

Невдалий військовий переворот очима турків

Спроба перевороту в Туреччині застала мене в дорозі. По дорозі на відпочинок в одну з європейських країн я повинен був зустрітися в Стамбулі зі своїми колегами. Але в Туреччину мені так і не пощастило потрапити. Однак у Віденському аеропорту, де я «завис» на день, я провів «експромт-фокус-групу» серед турків, які не могли потрапити до себе на батьківщину.

17.07.2016, 12:30

переворот в Турції1

За чашкою кави в розмові з простими людьми ситуація прояснюється набагато краще, ніж читаючи статті «диванних аналітиків».

По-перше, переважна більшість моїх співрозмовників не підтримували дії військових або засуджували путчистів.

Це стосується як тих, хто себе ідентифікував прихильником Ердогана, так і до тих, хто стверджував, що є його активним противником.
Путчисти розглядалися як якась відірвана від турецького суспільства група, яка не має ні підтримки, ні чіткої програми. Навіть ті, хто з симпатією ставилися до армії і підтримували військовий переворот 1980 року, зараз з презирством говорили про офіцерів, які «підставили простих солдат».
Люди говорили, що армія давно «втратила моральне право бути арбітром республіки Ататюрка».
І це правда. Тому як підсумком поразки путчистів стала масова публічна образа армії.
Протестуючі прихильники Ерогана влаштували в он-лайн режимі самосуди і лінчування солдатів. Мені показали фото, розміщені популярним турецьким блогером MuratDemirer, де зображені знущання над солдатами і офіцерами – учасниками путчу (наприклад, відрізані голови).
При цьому, майже всі мої знайомі говорили, що справжнім виступом проти Ердогана був протест на площі Таксим. І демократична революція можлива в Туреччині, але тільки як революція громадянського суспільства, а не шляхом військової хунти.
Ліберали стверджували, що цей путч – «лебедина пісня» відставних генералів, які втрачають вплив. Зараз вся влада в руках силовиків і спецслужб. Тому переворот був не в інтересах демократії, а швидше як невдала спроба частини армійської верхівки повернути свої привілеї.
Ердоган виграв не тому, що турецький народ його підтримав, а тому, що люди не захотіли диктатури військових.
«Краще те, що є, ніж правління «…чорних полковників. Вони потім не віддали б владу назад…», – говорив мені Александер з Кемера.
«Люди вийшли на вулиці і голими руками зупиняли танки, тому що не хотіли громадянської війни», – вважає Мустафа (студент).

По-друге, значна частина опитаних вказувала на те, що путч не справжній.
Хтось говорив, що те, що сталося в Туреччині – інсценування самого Ердогана. Нібито все публічні учасники путчу і так повинні були піти під суд. Тому їм запропонували на останок «крупно підзаробити».
Інші стверджували, що штучність перевороту була в тому, що агенти Ердогана розіграли частину незадоволених військових історією про масштабну змову, в яку втягнуто багат груп і весь Генштаб. А коли
саме почався виступ військових, виявилося, що сил путчистів явно не достатньо для повноцінного перевороту. Їх не було з самого початку.
Була і нерішучість самих путчистів. Солдати не отримали наказ відкривати вогонь на ураження при спробі їх роззброїти з боку натовпу. Люди просто без бою відбирали автомати і бронетехніку у військовослужбовців.

По-третє, всі без винятку мої співрозмовники говорили, що вони не очікували такого рівня мобілізації супротивників путчистів.
Велику роль в краху перевороту зіграли мобілізаційні мережі партії Ердогана і мечеті, які всю ніч закликали людей виходити на вулиці.
Прихильники Ердогана виявилися пасіонарями, що стало неприємною несподіванкою для ліберальної турецької публіки, про що вони і не соромилися говорити мені за чашкою кави у Відні.
«Їх дуже багатобуло серед тих, хто зустрічав «месію» в аеропорту. Вони реально кидалися під танки … Мій сусід, який ще вчора демонстративно пив пиво на вулиці, сьогодні одягнув свою дружину в хіджаб і несамовито кричить на підтримку Ердогана … З людьми щось трапилося…».


Підсумки народження Нової Туреччини
1) «Перемога турецької демократії» (так назвав поразку путчистів Ердоган) перетворилася в «референдум» про довіру самому Ердогану і карт-бланшем для подальшого зміцнення його особистої авторитарної влади.
У зв’язку з цим – публікація російськомовного турецького ліберального блогера Натлья Енюнлю. «Чи зможемо ми і далі спокійно ходити вулицями?» – Запитує вона. – «Чому ні, ходіть, будь ласка. Але, тільки мовчки. Ну. або вихваляючи нову державу. Всі протести, які можуть виникнути в голові, душі або серці – залишайте їх при собі. Ні, взагалі перестаньте навіть думати про якусь незгоду, навіть про себе, хіба мало хто читає ваші думки.
Сьогодні ми прокинулися в новій країні. В країні де перемогла демократія. Як після того, що сталося вчора називатиметься наша країна? Все ще TürkiyeCumhuriyet? Турецька Республіка? Серйозно?
Протягом однієї ночі була заснована нова країна. Нова, демократична Туреччина. Прем’єр міністр назвав 15 липня 2016 року байрамом демократії».

2) Раджеп Ердоган зміцнив свою владу і зачистив не тільки реальних і можливих прихильників путчистів, а й більшість своїх політичних опонентів у владі. Як пише український журналіст Осман Пашаєв, «за підозрою в організації держперевороту заарештовано 140 суддів Верховного суду Туреччини і 38 суддів вищого адміністративного суду. Причому ці судді три дні тому відкрито протестували проти законопроекту Ердогана про перепризначення суддів за новою процедурою. Виявилося, військовий переворот готували. На пікеті … ». Повідомляється, що вже звільнено близько 3000 військовослужбовців, 5 генералів, 28 полковників і …2745 суддів.

3) Ердоган остаточно випустив в Туреччині джин ісламізму. «Ти думаєш ці хлопці з бородами не зроблять висновків після «свята демократії»? – Питає мене бізнесмен з Анкари. – Він (Ердоган) думає, що контролює мечеті і цих хлопців. Але в дійсності, вони давно ні ким не контролюються. Хто зараз в Стамбулі був лідерами на барикадах? Партійні функціонери? Ні.
Новими лідерами стали пересічні громадяни, в першому поколінні городяни. Їх сьогодні більше ніж нас, тих хто виходив на Таксим. І вони сильніше організовані. І ця організація не має нічого спільного з підтримкою Ердогана».
У Туреччині набирає силу нова верства громадян – це вихідці з консервативних селянських регіонів центральної та східної частини країни. Їх впевненість в своїх силах грунтується не в останню чергу на зростанні добробуту. Колись сонні, провінційні міста Газіантеп, Адана, Конья або Кайсері сьогодні поступово перебралися в Стамбул і Анкару.
Раніше оплоти світської моделі кемалізма – міста Західної Туреччини (наприклад, Ізмір) поступово втратили свій вплив. Тут мутація ісламізму йшла зсередини.

«Політичний іслам» Ердогана ці бородаті хлопці вже переросли, – каже мій знайомий. – Тепер потрібно трохи. Всього лише появи нашої турецької ІГІЛ. І тоді Ердоган сам буде мріяти про сильну армію, здатну захистити країну від хвилі клерикализации».

Після цього ми випили міцної кави во здравіє турецької демократії і президента республіки Раджеп Тайіпа Ердогана.

Віталій Кулік, Лівий берег

Коментарі

Всього коментарів: 0

Залишити коментарій
Увійти за допомогою: