Субота, 20 січня 2018

Аналітика, Погляд

Якби я був провідним українським націоналістом

Якби я був провідним українським націоналістом, я б скликав прес-конференцію, до якої б звернувся якось так: Шановне панство, любі друзі та закляті вороги!

09.08.2016, 13:00

Україна

Дозвольте мені поговорити з вами про еволюцію. Еволюція — це факт життя, визнаний не тільки вченими, та навіть церквою. Це те, що рухає самим Всесвітом. Все еволюціонує: зірки, планети, флора, фауна, людина тощо. І також еволюціонують її думки та організації. Вони також мають пристосовуватися до існуючих умов, щоб вижити та й продовжитись. І українській націоналізм не є виключенням з цього правила.

Як ми знаємо, після монгольської навали, люди, що жили в руських князівствах, були позбавлені можливості підтримувати прямі стосунки, необхідні для підтримування етнічної єдності. Отож, наприкінці 16 сторіччя ми вже маємо окремий етнос, який ще міг ідентифікувати себе, як руський, маючи на увазі перш за все православну, так звану, «руську» віру, але культурно та лінгвістично це вже були попередники сучасних українців. Такою була еволюція племен Київської Русі.

Цю свою унікальну ідентичність вони підтвердили під час відомого селянсько-козацького повстання, яке увійшло в історію як Хмельниччина. Протягом тієї історичної доби, проливши море своєї та чужої крові, бо той жахливий вік не знав жалості, українці нарешті стали тим, що у сучасній термінології зветься нацією. Надалі еволюція України стає еволюцією нації.

Але якщо під гнітом різних польських держав та австро-угорської монархії українцям ніколи не давали забути хто вони є, відносячись до них, як до громадян другого сорту, то російській імперіалізм, самодержавний або комуністичний, часто відмовляв українцям в самій їх українськості. Мовляв, що за 800 років і безліч історичних подій, нічого у світі не змінилося, і народи Київської Русі не еволюціонували, як інші народи. Це як сказати, що сучасні англійці ті ж самі германські племена англов та саксів, як прийшли до Британії з сучасних Данії та Нідерландів. Але, як відомо, любов російського імперіалізму може бути гірша за його ненависть. Бо він перш за все закріпачує свій народ, тож українців спіткала доля кріпосних рабів.

Еволюція українського націоналізму відображала умови, в яких знаходилась українська нація. Хмельниччина відстоювала права народу на волю, націоналізм 19 сторіччя прагнув до національного самовизначення. Бо, не зважаючи на усі старання царського режиму, українці зберегли свою самоідентифікацію, навіть живучі у розділених століттями частин країни.

Достатньо вказати, що такий інтернаціоналіст, як всесвітньо відомий анархіст Нестор Махно, який зовсім не був зацікавлений у національній українській державі, або державі взагалі, очолював в роки громадянської війни рух, який у своїй назві підкреслював свої корені — Революційна повстанська армія України. Тобто, навіть для інтернаціоналістів окремість українців була наявною і безперечною.

Нажаль, ми мусимо визнати, що провідні українські націоналісти того часу з’явилися нездатними подолати виклики історії. Замість консолідації усіх прогресивних сил, замість терпіння і пошуку компромісу між українцями різних поглядів, вони поклалися на добру волю іноземних сил — сперш російських, потім німецьких та австро-угорських. Не дивно, що після Брест-Литовського договору українські соціалісти були зраджені так званими союзниками заради монархії гетьмана Скоропадського. Який був українським патріотом, що, прикро, сидів на німецьких штиках. Тому повернення УНР, у лиці Української Директорії, було тріумфальним.

Але, що сталося? Симону Петлюрі забракувало таланту і терпіння, і вже через пару місяців від нього відступилися природні народні ватажки, отамани Махно, Григорьєв, Ангел та Зелений. Чому? Тому ще провідники Директорії дбали більше за українську державу, ніж за український народ. Не маючи практичного досвіду розбудови держави та армії, ватажки Директорії втратили довіру мас і контроль над військом. Вони і між собою ворогували, як показує конфлікт між Петлюрою и західноукраїнським діячем Петрушевським, що призвів до поразки українських націоналістичних сил.

У міжвоєнний період еволюції українського націоналізму притаманні дві риси. У Радянському Союзі це насамперед був соціальний конфлікт, коли незалежне українське селянство Голодомором було перетворене на сільський безправний пролетаріат. Більшовики не думали про етнічну приналежність селян, бо страждали рівно і росіяни, і німці, і греки, але значну частину селянства все ж становили українці, і по ним пройшовся каток сталінізму.

А на українських землях польської держави конфлікт був національним. Там і тоді сформувався сучасний націоналістичний рух. Після розпаду імперій національне відродження та відбудова була домінантною в Європі. Українські націоналісти слідували в тому ж напрямку. На жаль, головним європейським націоналістом того часу виявився Адольф Гітлер та його націонал-соціалісти. Гітлер, як до нього Ленін та Сталін, давав приклад, як рішуче насильство може привести до політичного успіху. Німеччина та СРСР здавалися країнами на підйомі, у той час, як демократії США, Франції та Британії проходили скрізь жорстоку економічну кризу. Тоталітаризм здавався відповіддю на усі питання, тож не дивно, що український націоналізм посунувся вправо.

І знов ті, кого націоналісти вважали своїми союзниками, їх зрадили. Спроба виголосити незалежну українську державу була придушена гітлерівцями. Українськи націоналісти були вимушені почати відчайдушну боротьбу проти усіх. Це проходило в умовах, коли сама ОУН була розколота, її керівництво репресовано, збройні групи націоналістів часом протистояли один одному, і ми мусимо визнати, що до кінця 1943 року у націоналістичному русі панував майже хаос, що, як це не прикро, призвело до того, що деякі націоналісти стали причетними до трагедій Голокосту і Волинської різанини.

Тут нам доведеться відволіктися. Людям, які зросли в авторитарному суспільстві, важко собі уявити, що навіть в одному осередку можуть існувати різні позиції. Тому я маю зараз підкреслити, що не кожний українець є націоналістом, не кожний націоналіст є членом ОУН, не кожний член ОУН — бандерівець. Тому видавати всіх українців, які так, чи інакше, співпрацювали або ретельно служили німцям, за бандерівців несерйозно. Українці — не організація, тому дії одного ніяк не відображують поведінку цілої нації або однієї організації.

Так, українці брали участь у єврейських погромах та у тому, що отримало назву «Волинської різанини». Ми маємо визнавати помилки минулого, щоб не повторювати у майбутньому. Не так важливо, чи то були акції ОУН, чи УПА, чи інших націоналістичних організацій, чи просто дії божевільної юрби, сьогодні нам важливіше те, що загинули та постраждали прості люди, діти, жінки. Це був жахливий час колективної відповідальності, коли хороших хлопців було тяжко відрізнити від поганих. Злочини нацистів та комуністів добре відомі. Але бомбардування союзниками Токіо і Гамбургу, в яких протягом годин гинули десятки тисяч людей, важко назвати нічим іншим, як злочином проти людства. Це не виправдання тим злочинам, це те, що ми маємо знати, щоб ніколи не повторювати.

З часом український націоналізм еволюціонував. Зараз українська нація не визначається етносом, релігією або соціальним класом. Останній Майдан показав, що наші національні герої не суто етнічні українці, а усі ті, хто вважають себе українцями, на кшталт, як громадяни США вважають себе американцями, звідки б вони туди не прибули.

Сьогодні українська нація— це нація винахідників, незалежних і вільних людей різних етносів, які бажають жити вільно та щасливо. І це теж є еволюція українського націоналізму. І ця еволюція триває і буде тривати, бо так влаштоване життя, і поки ми живі — ми будемо мінятися самі і змінювати життя навколо нас, не дивлячись на зусилля тих, хто хоче відвести нас назад, в похмуре минуле.

А зараз, прошу задавати мені ваші питання.

Так я б сказав, якщо я був провідним українським націоналістом. А потім пішов би вечеряти.

Дмитро Бергер, Канада, “Хвиля

Коментарі

Всього коментарів: 0

Залишити коментарій
Увійти за допомогою: