Ціна його хвилини – життя або смерть: медик-рятувальник з Хмельниччини отримав відзнаку «За відвагу в надзвичайній ситуації»

Володимир Петляк – фельдшер-рятувальник. У свої 22 та за чотири роки служби у ДСНС Хмельниччини побачив багато крові та страждань. Побував у «гарячих» та небезпечних відрядженнях на Київщині, після вигнання російських окупантів, та у звільненому Херсоні, разом зі Зведеним загоном рятувальників. За роботу на крайній точці відрядження й отримав відзнаку «За відвагу в надзвичайній ситуації».

Ні хвилини без роботи. Наше знайомство з молодим лікпомом (синонім до слова фельдшер – помічник лікаря) відбулося у навчальному класі Аварійно-рятувального загону спецпризначення. Саме у ті хвилини Володимир проводив навчання з домедичної допомоги для колег. »Найперше, що входить до моїх обов’язків – це порятунок здоров’я та життя цивільних, — розповідає Володимир. – На початку своєї служби мав рятувати людей у надзвичайних ситуаціях. Зараз, після початку повномасштабної війни, моєї допомоги потребують усі».

Володимир пригадує, що до поїздки у Херсон готував себе морально – очікував побачити найжахливішу картину життя. Проте, на місці виявилося, що за сталевої витримки до усього можна швидко адаптуватися. Тут відбувалася дуже тісна співпраця рятувальників та медиків, після чергових «прильотів» у житлові будинки, під звуки вибухів до місця одразу прямували служби «101» та «103». »З-поміж усього, що відбувалося у Херсоні, мені на усе життя запам’яталося, як нас зустрічали херсонці. Хтось плакав від радості, хтось постійно обіймався з нами, інші дякували, що ми з ними. Повірте, ось ці хвилини надзвичайно позитивних та щирих емоцій перекреслюють увесь страх та біль від побаченого», — поділився емоціями Володимир.

Та поміж таких, хоч і екстремальних, але позитивних емоцій, у пам’яті Володимира є й негативні спогади, які той волів би стерти. Як і для кожного батька, чоловіка та й кожного рятувальника – загибель дитини під час надзвичайної події вважається найтрагічнішим моментом. Цей біль рятувальники несуть через усе життя… 

Батьки нашого рятувальника пишаються сином, який обрав для себе службу у ДСНС. Але з кожним відрядженням у гарячі точки – хвилюються. За словами Володимира, і на Київщині, і у Херсоні пережив найсильніші емоції від побаченого, почутого від очевидців російських злочинів та пережитого під час обстрілів чи порятунку колег. Тепер він бачив більше, ніж багато хто з його однолітків. »Ми вільний народ. На жаль, не усі люди у відносно тилових містах розуміють потворність війни. Цю трагедію переживають лише ті, хто має на війні рідних чи втрачених близьких. Інші ж – ставляться байдуже. Для мене – це неприйнятно. Бо ми єдиний народ, єдина нація, у єдиній країні з війною, яку нам нав’язали. Вона забирає життя та здоров’я моїх колег, моїх українців», — впевнений молодий фельдшер-рятувальник Володимир.