Середа, 28 червня 2017

Без категорії

«Моїм би дітям Подерев’янського»

У світі на цей час видрукувано майже 130 мільйонів назв книг. Не дивно, що більшість із них людина мусить ігнорувати, читаючи мізерну часточку із цієї маси. І то не виправдання, що традиційну книжку витісняє Інтернет. У США, де інтернетизація на кілька порядків вища за нашу, щороку видається чверть світової традиційної, друкованої літератури. 12 відсотків книг видає Китай, трохи менше – Японія і Німеччина, по сім відсотків світового книжкового валу видають щороку Франція та Англія. Скільки це? Для порівняння: Україна видає по 270 назв книжок на мільйон чоловік населення протягом року, і з цим показником не потрапляє у першу сотню. В нашій області мешкає майже 1,3 мільйона чоловік, та чи видається у нас 350 книжок? Питання риторичне…

07.09.2016, 13:27

Книжки

Тут один батечко шестикласника із хмельницької школи-ліцею № 17 Андрій Б. (у заголовку – його слова) невдоволений, що на урок до старшокласників першого вересня запросили письменників-хмельничан. Нічтоже сумняшеся (самовпевнено) дорікнув, що літератори – прозаїки і поети – нудьгу принесли в актовий зал, куди на один урок прийшли дев’ятикласники, на інший – десятикласники.

Я у групі з Віталієм Міхалевським, Петром Малішем і Лідією Ярохно на чолі з головою обласної організації Національної спілки письменників Василем Горбатюком говорив про 25-річчя Незалежності України. Видно, вчителі вирішили, що ще наспілкуються зі своїми підопічними, і на тематичні уроки в цих класах запросили людей зі сторони. Ну й спасибі їм від літераторів за можливість поспілкуватися зі старшокласниками. Сподіваюсь, ми не скотилися на менторство, а були цікавими дітям. Та й хіба можливо викликати нудоту за 8-10 хвилин (45 хвилин уроку розподілено між п’ятьма письменниками – авторами сотень публікацій і не менш як по півдесятка книжок – Горбатюк і Маліш як прозаїки видали десь по двадцять)? Треба уміти бути таким снобом, щоб за такий короткий відтинок викликати у підлітків позіхачку.

Я про інше – про симптоматичність. 43-літній менеджер з університетським дипломом Андрій Б., який слово «Бог» пише з малої літери, а «до речі» передає одним словом, воліє до дітей краще Олеся Подерев’янського запросити, ніж хмельницьких письменників. Ще б у класики Олеся Бузину зарахував. Втім, може він і вважає його класиком – бо ж не нудно. А там і в шкільну програму… Кернес же в Харкові розтиражував свій тейбл по букварях для першокласників.

А що в підручниках з історії чи культури у цих учнів буде, коли вони стануть старшокласниками. Параграф про мого ровесника Курта Кобейна, який так перейнявся нірваною в творчості, що в наркотичному угарі покінчив життя самогубством, не доживши й до тридцяти? А саме до нього апелює менеджер Андрій Б. як до авторитету серед молоді. І такі люди говорять про обмеженість («тупость») системи освіти. Мабуть, вони себе обмежили й без того.

Не дарма вчителі скаржаться тепер не стільки на учнів, розумних не в той бік, скільки на батьків їхніх. «Не вам судити про приклад для дітей», – обурюється менеджер, який ігнорує «Український правопис», прийнятий у 1999 році. Не письменникам? Так може й не вчителям судити про приклад для учнів (а троє з письменників-гостей ліцею є дипломованими педагогами)…

Обмеження в одних країнах досягається блокуванням Інтернету, в інших – закриттям архівів. У нас, видно, доступом до книг. Ні-ні, вони у нас вільно продаються, вільно відпускаються бібліотеками. От тільки є скарби, а є фальсифікат, дешеві брязкальця із оманливим блиском, що подається замість коштовностей.

У світі на цей час видрукувано майже 130 мільйонів назв книг. Не дивно, що більшість із них людина мусить ігнорувати, читаючи мізерну часточку із цієї маси. І то не виправдання, що традиційну книжку витісняє Інтернет. У США, де інтернетизація на кілька порядків вища за нашу, щороку видається чверть світової традиційної, друкованої літератури. 12 відсотків книг видає Китай, трохи менше – Японія і Німеччина, по сім відсотків світового книжкового валу видають щороку Франція та Англія. Скільки це? Для порівняння: Україна видає по 270 назв книжок на мільйон чоловік населення протягом року, і з цим показником не потрапляє у першу сотню.

В нашій області мешкає майже 1,3 мільйона чоловік, та чи видається у нас 350 книжок? Питання риторичне…

Михайло Цимбалюк.

Коментарі

Всього коментарів: 2

  • Автор: Rasmus Vika

    Додано: Вересень 29, 2016 в 21:09

    Сподіваюсь, що сам Михайло Цимбалюк це прочитає.
    Такий собі сумбур “поціновувача” і “лоха” з розряду батьків. Мені цікаво, а яким боком пан Цимбалюк приплів в ці епічні рядки по Фрейду – Подерев’янського поруч, з чимось просто впізнаним всьому світу це – хмельницькі письменники ? Пан Цимбалюк взагалі розімує безодню між однією згаданою особою і чимось ефемерним, кого назвав “хмельницькі письменники” ? І взагалі так цікавенько получається, мова про нігілістичні 10-11 класи і письменники… Не важливо скільки часу вони говорили! Не важливо ЩО вони говорили! Аудиторії плювати. Поціновувач в 10 класі трошки “обмельчал”. Він в творчості не поважного для пана Цимбалюка – Подерев’янського відмітить лише мати а в рівні “хмельницьких письменників” не відмітить нічого. Ви, шановні, перед тим як зробити міні перфоманс, хоча б уявіть аудиторію. А власне допис пана Цимбалюка, в якому еклектика від “батько старшокласника недоріс.. Курт Кобейн, Олесь… хмельницькі письменники”… Чоловіче, нахвататись базової філології, яку не петрають на базарі і писати для хмель газет… Еммм… Якби то краще перефразувати. Щось типу – продавати диски Курта Кобейна в Ярмолинцях, но справа не в невдячному споживачу інформації, справа у Вас, і смітті в думках і абсолютному смітті в мисленні.

    • Михайло Цимбалюк

      Автор: Михайло Цимбалюк

      Додано: Вересень 29, 2016 в 22:19

      Узгоджуючи коментар Віки Расмус, даю можливість і іншим прочитати його. Цікаво от тільки, яка літера, слово чи речення у блозі видають зневагу до Подерев’янського. Втім талантчитача – хоч трохи інше, ніж хист літератора, але теж дар бачити не тільки літери та рядки. Просто Подерв’янський у школі (не сам інтелігентний та мудрий 63-літній Олександр Сергійович Подерв’янський, а його твори – саме ж їх мав на увазі менеджер Андрій Б.) – то така сама недоречність як морська кавалерія чи дівочий син. Ну або, якщо завгодно Вікторії Расмус, Кобейнові диски на Грабині чи Буринцях у згаданому нею райцентрі. Хай вже його картини. Але то вже не для “нігілістів”.
      А взагалі, Вікторіє, як на полеміста-початківця, у вас все складається не погано. Пишіть іще. МСи зі колегами-письменниками, дивись, і плече підставимо 😉

Залишити коментарій
Увійти за допомогою: