Дуже поширене тепер явище, коли у конфлікті між громадянином і державною структурою, як і між громадянином та структурою комерційною, програє саме громадянин. Причини різні, та насамперед – байдужість державного апарату до прав людини і правова «непідкованість» самих громадян. Між ними є чіткий причинно-наслідковий зв’язок: перше з цих явищ є наслідком другого.
Інцидент в аптеці
Така от ситуація сталася пару тижнів тому в одній із аптек Хмельницького. Молода хмельничанка Катерина зі своїм сином та батьком зайшла в аптеку на Нижній Береговій купити підгузків для двохлітнього хлопчика. Під час розрахунку на касі дитина ляснула долонею по скляних дверцятах вітрини з дитячим харчуванням. Провізорка звинуватила малюка в пошкодженні скляної шафи. Вказавши на тріщину внизу дверцят, вона витребувала з відвідувачів за начебто вчинену шкоду чотириста гривень. Її розмір пані за прилавком визначила на свій розсуд.
Пригнічена Катерина під моральним тиском працівниці аптеки віддала гроші і поспішила додому. Прийшовши до тями дорогою, жінка та її батько усвідомили, що провізор, скориставшись переляком відвідувачів, заволоділа їхніми коштами незаконно. Адже акту про пошкодження майна аптеки дворічною дитиною складено не було, свідків інциденту не зафіксовано.
Мати жінки, Світлана Василівна, відразу прийшла до аптеки з чеком про купівлю підгузків і попросила провізорку повернути чотириста гривень, які вона витребувала у її дочки. Старша жінка вже озброїлася посиланням на статтю 323 Цивільного кодексу України. У ній ідеться про те, що ризик випадкового знищення чи випадкового псування майна лежить на його власникові.
Однак наймана працівниця категорично відмовилася віддавати гроші і не назвала ні імен, ні контактних телефонів директора чи власника аптеки. Світлані Василівні залишилося тільки викликати поліцію. Наряд узяв пояснення з потерпілої і зафіксував інцидент. Власника ж удалося вирахувати аж у держреєстрі юридичних осіб – кінцевим бенефіціаром виявився житель села Майдан-Олександрівський у Віньковецькому районі.
Чи винен покупець?
Звернемося ж до Цивільного кодексу України. Згадана 323 стаття у ньому гласить: «Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом». Це правило може бути змінено лише договором або законом.
Зрозуміло, що адміністрація торговельного закладу має дбати про безпеку покупців і створювати для них зручні умови. Скляні двері, прозорі вітрини – це гарно, але на них повинні бути, по-перше, наліпки-нагадування про необхідність бути обережними. А по-друге, у громадському місці не можна застосовувати такі ламкі і вразливі конструкції, через які покупець може травмуватися. Якщо справа про розбите скло дійде до суду, то, цілком можливо, що саме аптеці доведеться відшкодовувати збитки покупцеві. Власникам магазинів, можливо, і зручно, і звично перекладати вину на покупців, але вираз «клієнт завжди правий» виник не випадково.
У даному випадку скляна шафа аптеки перебуває в безпосередньому володінні та користуванні власника і не є об’єктом того чи іншого договірного правовідношення (в аптеці ним можуть бути ліки чи обладнання, якими вона торгує). Закономірно, що ризик випадкового знищення чи пошкодження завжди лежить на власникові. Умисність пошкодження такого майна покупцем має бути доведена.
Така норма не нова і була ще в Цивільному кодексі 1963 року, хоч і в іншій редакції: ризик випадкової загибелі чи випадкового псування відчужуваних речей переходив до набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено законом або договором. За словами хмельницького адвоката Сергія Костура, ризик випадкового пошкодження майна до моменту його переходу у власність набувача несе відчужувач, а з моменту його переходу у власність набувача до нього переходив і той ризик. І якщо говорити про товар, то відповідно до статті 668 Цивільного кодексу, ризик випадкового його знищення й пошкодження переходить до покупця або з моменту передання йому товару, або з моменту укладення договору купівлі-продажу. Питання ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження речі, матеріалу врегульовані також статтями 772, 842 Цивільного кодексу України.
Отже,
Покупець нічого не порушив:
— якщо випадково розбив пляшку чи зіпсував товар. Цей тягар лежить на господареві магазину (стаття 323 Цивільного кодексу України).
— коли щось сфотографував у магазині. Стаття 34 Конституції України дає право кожному громадянинові збирати і поширювати інформацію. Нагадайте про це охоронцям, коли вимагатимуть від вас заховати телефон.
До того ж, охорона магазину не має права обшукувати й просто оглядати сумку чи одяг покупця. Це право закріплене тільки за поліцією. Так само можна ігнорувати вимогу адміністрації супермаркету користуватися комірками камери схову. Її встановлюють тільки для зручності покупців. Більше того, відповідно до статті 66 Цивільного кодексу, адміністрація повністю відповідає за збереження речей покупця, залишених у камері схову.
Закон також дає покупцеві право протягом чотирнадцяти днів повернути у магазин товар, який йому не підійшов або його якість не відповідає заявленій ціні.
До речі, розраховуватися покупець має тільки за цінниками на вітрині. Не його вина, що працівники магазину не встигли їх змінити (стаття 691 Цивільного кодексу). Цінник – форма договору про купівлю-продаж.
Нарешті, частина 2 статті 700 Цивільного кодексу України наділяє покупця правом оглянути товар і переконатися в його придатності ще до укладення договору купівлі-продажу. Тому заборона доторкатися до товару не відповідає законодавству.
Коментарі