Чемеровецький селищний голова Олександр Собань із гордістю зазначає, що у громаді, яка є членом Асоціації міст України в Хмельницькій області, волонтерять усі. Підприємці та місцевий бізнес допомагають купувати автомобілі та обладнання для ЗСУ, громада сприяє коштами та закриває потребу у продовольстві, а селищна рада активно опікується вимушеними переселенцями. Про це детальніше розповів очільник громади.
Потреба в техніці для Збройних сил була та залишається актуальною. Чемеровецька громада вже передала військовим 49 автомобілів і 36 з них вдалося закупити завдяки волонтерській групі «Перемога». Її керівники Олег Скринчук, Олександр Чорний демонструють надзвичайно активну діяльність.
»Із гордістю можу говорити про те, що на Чемеровеччині дуже потужний волонтерський рух, він охопив усю територію громади. До прикладу, приватне підприємство «Рембуд», яке очолює Богдан Соломчак, постійно допомагає в придбанні техніки, тактичного обладнання для військових частин. Так само, чим можуть, допомагають інші підприємці, аграрії», — розповів селищний голова Чемерівців.
Олександр Собань додав, що активними учасниками волонтерського руху стали жителі всіх населених пунктів громади. Незадовго до Дня захисників і захисниць України він звернувся до старост громади, працівників освіти, культури, інших структур, аби всі разом допомогли зібрати та передати бійцям подарунки від чемерівчан.
«Навіть уявити не міг, наскільки люди підтримають цю пропозицію. Жителі Шидловецького старостинського округу зібрали чималу суму коштів, закупили м’ясо та виготовили тушонки з патріотичними наклейками „Віримо в ЗСУ!“. Зі всіх сіл звозили домашній хліб, сало, консервацію, картоплю, випічку. Освітяни виготовили 351 кілограм домашньої випічки, 144 банки тушонки, 39 відер вареників, 8 кілограмів м’ясних виробів. Придбали також чай, крупи, олію. Так само продуктивно попрацювали представники і культури, і старостатів, і селищної ради. І поки дорослі готували страви, діти клеїли вітальні листівки – обереги для воїнів. Кілька автомобілів транспортували ці дарунки до військових частин», — ділиться результатами очільник громади.
Зараз, із настанням холодів, у наших військових, зрозуміло, з’явилися потреби в пічках-буржуйках, в окопних свічках. Тож у Юрковецькому старостаті збирають парафін, картон, бляшанки і вже виготовляють свічки, які не бояться вітру, вологи, і які можна використовувати для підігріву води, їжі, можна зігрітися, підсушити одяг. І нині ця ініціатива набирає поширення. А працівники комунального підприємства «Комунсервіс» виготовляють пічки-буржуйки для захисників. Плетуть також маскувальні сітки. Закуповують генератори, інвентар, який просять хлопці. Намагаються, щоб допомога якомога швидше потрапляла до захисників.
Опіка про вимушених переселенців стала ще однією важливою справою для усієї Чемеровецької громади. Зустріти, поселити, забезпечити харчуванням, одягом, створити комфортні умови для проживання, надати іншу допомогу – на це у населених пунктах Чемеровеччини налаштувалася з перших днів війни.
«В селі Кочубіїв відкрили гуртожиток для вимушено переміщених осіб у колишньому приміщенні школи. Тут попередньо провели великий обсяг робіт: обладнали санвузли, душові кабіни, встановили твердопаливний котел, здійснили необхідні ремонти. Голова Кам’янець-Подільської районної ради Михайло Сімашкевич посприяв, щоб сюди доставили 30 нових ліжок, матраци. Зараз у гуртожитку проживає 20 переселенців, та зможемо поселити 40 осіб. Нині працюємо над тим, щоб і в селі Шидлівці, також у колишньому приміщенні школи, створити подібний гуртожиток із усіма зручностями. Допомагатиме нам у цьому українсько-швейцарський фонд «MEDAIR»», — ділиться планами голова селищної ради.
Для вимушених переселенців, що проживають на території Андріївського старостату придбали і встановили в адмінприміщенні старостату нову пральну машину. Переселенці також отримують набори з продуктами харчування, речами першої необхідності. Підтримку надають жителі громади і закордонні благодійні фонди.
Територію громади поступово покидають ті вимушено переселені, хто уже має безпечну можливість повернутися до рідної домівки. А ті, що до війни проживали у містах та селах,-де сьогодні ведуться активні бойові дії, залишаються у населених пунктах Чемеровецької громади і, що дуже важливо, — продовжують займатися своєю улюбленою справою.
«Для людей, які до війни могли успішно себе реалізувати у своїй професії, вимушене переселення і втрата улюбленої справи – питання дуже проблематичне. Саме тому чимало переселенців, що живуть сьогодні у наших селах, долучаються до місцевих заходів благоустрою, дехто садить городину на присадибних ділянках. А от Віктор Лещенко з Маріуполя, котрий працював тренером з футболу дитячої команди «Шахтар» на Азовсталі, сьогодні тренує юних футболістів у Летаві. Анна Полевикова з міста Лозова, що на Харківщині, працювала до війни 10 років майстром манікюру, сьогодні ж надає послуги чемерівчанкам. Свою перукарську справу у Зарічанці продовжує Людмила Пугачова з Київщини. А фітнес-тренер з Миколаївської області Наталя Мороз, що тимчасово проживає у Вишнівчику, відкрила групу для занять на базі Чемеровецького спорткомплексу. Переселенці, що, наразі, проживають у Жерді, мають можливість працевлашування у Кам'янці-Подільському і сповна її використовують. Сьогодні вони працюють на підприємствах міста та у закладах громадського харчування», — розповів детальніше Олександр Собань.
Переселенці щиро вдячні чемерівчанам за гостинність. Марія Попович, одеситка, котра з родиною вже два місяці як проживає у Чемерівцях виявила бажання придбати та висадити біля пам'ятника Тарасу Шевченку 30 кущів фіолетової та рожевої лаванди. У словах пані Марії і гіркота життєвих випробувань, і глибока вдячність за підтримку у їх подоланні, і оптимізм, і віра в перемогу:
«Я була зворушена щирим ставленням мешканців до нас та їхньою допомогою! Мені захотілося щось лишити громаді по собі. Тому наша сім'я, за згодою селищної адміністрації, вирішила придбати та висадити лаванду в міській зоні відпочинку. Вони поки що маленькі, але за кілька років кущики розростуться та будуть радувати містян своїм барвистим цвітінням та ароматом. Допомагали нам сьогодні в висадці переселенці з Харкова та працівники громади. Я дуже дякую вашому селищу за прихисток!», — додала вимушена переселенка.
Коментарі