Днями у соцмережу потрапили фото 60-річної жінки з ампутованими ступнями ніг, яка центральною вулицею обласного центру на руках повзла до кабінетів чиновників.
Опублікувала фото і розповідь про цю жінку хмельничанка Людмила Романенко. Вона й повідомила, що Олена Михайлівна мешкає у селі Везденьки Чорноострівської громади, а до Хмельницького подалася, бо саме там за вказівкою своїх місцевих чиновників зможе відновити втрачений паспорт громадянки України.
Та, зі слів пані Людмили, у Хмельницькому міському ЦНАПі жінці допомогти не змогли.
Ця подія неабияк збурила суспільство. Люди вчергове прийнялися нарікати на чиновників, країну та взагалі долю. А були й такі, що у всіх бідах звинувачували й саму бідолаху.
Наші журналісти вирішили розібратися в цій ситуації.
Як виявилося, пані Олена, мати двох синів, втратила обидві ступні через обмороження. Певний час родина проживала в місті Хмельницькому, але згодом довелося переїхати в одне з сіл Чорноострівської громади.
Доля її не балувала і молодший син, якому довелося тинятися інтернатами, рано пішов з життя. Старший мав судимість, після якої не зміг влаштуватися бодай на якусь роботу, і почав заглядати до чарки. А коли хиляв зайвого, ставав агресивним. В такі моменти доводилося жінці ховатися від сина в бур’янах.
Не зважаючи на те, що жінка мала інвалідність та не могла самостійно пересуватися, в громаді у наданні соціальних послуг жінці відмовили – мовляв, в тебе є два сини – нехай піклуються. Не виділили ні соціального працівника, ні інвалідного візка.
З часом Олена зневірилася, що селищна влада надаватиме їй підтримку, та звикла до того, що має виживати сама. Так і призвичаїлася повзати на руках, доглядати себе і хату та виживати на пенсію у 1854 гривні.
І ніхто б про неї не згадав, якби одного дня жінка не загубила паспорт. А без нього не можливо отримати пенсії, субсидії. Куди звертатися? Звісно, до рідної селищної ради.
Але місцеві чиновники лише видали довідку про реєстрацію місця проживання та… відправили у Хмельницький, адже свого ЦНАПУ не мають.
В Хмельницькій громаді не надто зраділи відвідувачці і відправили шукати допомоги подалі.
А те що жінка в прямому сенсі приповзла за допомогою, здавалося б нікого не здивувало, — мабуть хмельничани кожного дня бачать, як люди страждають, намагаючись вижити. Не байдужою виявилася лише одна перехожа, яка й забила на сполох у соцмережах.
Тож ми звернулися до директорки Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації Ірини Іванівни Ковальчук. І вкотре переконалися в силі соціальних мереж. Як пояснила Ірина Іванівна, саме через цей пост інформацію отримав голова Хмельницької ОДА Сергій Гамалій, зрозумівши, що ситуація зайшла в глухий кут, він того ж дня дав доручення особисто зустрітися з Оленою Михайлівною.
Отож, працівники ОДА, які до жінки виїхали, вислухали та запропонували відвезти додому. Також надали повну інформацію про усю допомогу, на яку вона має право та, як її отримати, і запропонували переїхати до будинку-інтернату для людей похилого віку,-де за нею будуть доглядати. Пані Олена, що не звикла до такої уваги, відмовилася від допомоги довезти її додому, лише попросила відвезти на автовокзал і посадити на автобус. А от на зиму воліла б таки переїхати до будинку-інтернату.
Також Департамент соцзахисту ОДА направив на домашню адресу жінки представників соціальних служб з Хмельницького аби з’ясувати наскільки скрутна ситуація, чим саме можуть зарадити родині і чому не допомагають соціальні служби Чорноострівської селищної ради. Соціальні працівники привезли і передали жінці інвалідний візок. Жінка вже випробувала його і планує освоювати пересування на колесах, хоч зізнається, що їй це зараз складніше, ніж на руках.
Виявилося, що й з сином пані Олени ніхто з соціальних служб громади не займався, а він потребує отримання групи інвалідності і також втратив паспорт. Протягом дня соціальні працівники з обласного центру вивчили потреби сім’ї, провели психологічні бесіди з матір’ю і її сином та ще раз розповіли про їхні права та обов’язки чиновників.
Ситуацію з цією родиною Ірина Іванівна взяла під особистий контроль, адже доведеться зробити ще чимало: крім того, що Олена Михайлівна потребує операції на оці, її чекають медичні обстеження, адже фахівці займуться виготовленням для неї і протезів.
Далі в облдержадміністрацію були запрошені представники Чорноострівської та Хмельницької громади, аби розібрати цю ситуацію та скоординувати на майбутнє дії ЦНАПУ і соціальних служб обох громад в подібних ситуаціях.
Було дивно, але Чорноострівська територіальна громада проігнорувала цю зустріч. Натомість там вважають, що вони «піклуються» про мешканку своєї громади в повній мірі і повідомили, що згідно Комплексної програми «Піклування» Чорноострівської селищної ради Олена Михайлівна щороку за кошти місцевого бюджету отримує матеріальну допомогу на лікування:
у 2018 році – 500,00 грн.; 2019 рік – 800,00 грн.; 2020 рік – 500,00 грн.; 2021 рік – 500,00 грн.
Також «піклуванням» про неї вважають те, що жінка тільки протягом 2019 року тричі потрапляла на лікування до Чорноострівської лікарні і її …лікували.
Посадовець Чорноостровської селищної ради, що не назвався, також повідомив, що 30 липня 2021 року (того ж дня, коли було опубліковано пост у соцмережах), за рішенням виконавчого комітету Чорноострівської селищної ради Олена Михайлівна взята на обслуговування в Територіальний центр. Та додав, що «зазначена особа знаходиться під постійним контролем селищної ради». Та, на жаль, реагувати в громаді почали лише після розголосу в соціальних мережах та дзвінків з ОДА.
Гроші є — відповідальності нема?
Завдяки чи не єдиній успішній реформі в Україні — реформі децентралізації, — ресурс, гроші та право приймати рішення було передано на самий нижчий адміністративний рівень – до територіальних громад. Адже саме в населених пунктах люди і чиновники краще знають, які в них потреби і на що в першу чергу витрачати кошти громади.
Децентралізація відкрила можливості й іншим реформам. Не стала виключенням і реформа соціального захисту населення. Відтепер саме місцеві чиновники і депутати створюють соціальні служби в громадах, виявляють людей, які потребують допомоги та вирішують, кому з громадян яку допомогу надавати.
За законом, Олені Михайлівні у цій ситуації чиновники Чорноострівської селищної ради мали б надати наступну допомогу:
1. Виділити соціального працівника, який мав би представляти пані Олену в державних органах (їздив би в Хмельницький, відвідував селищну раду тощо, аби поновити паспорт);
2. Безкоштовно виділити інвалідний візочок (громаді б він обійшовся у 700-800 грн);
3. Надати транспорт і соціального працівника, аби відвезти пані Олену в Хмельницький і назад;
4. Виділити соціального робітника, аби регулярно допомагати по хатнім справам;
5. Ознайомлювати зі своїми правами і можливостями допомоги від громади та держави та сприяти в її отриманні;
6. Проводити просвітницьку роботу щодо домашнього насилля;
7. Повідомляти до правоохоронних органів про виявлені факти домашнього насилля.
Та, на жаль, певно, не ці першочергові питання вирішуються в громаді і не про громадян піклуються в першу чергу, якщо навіть не знайшли 700 грн на інвалідний візочок для пані Олени.
Як виявилося, лише один голова Чорноострівської територіальної громади Михайло Дзісь отримує чи не 50 тисяч гривень щомісяця. Так, згідно аналітичної платформи Ю-контрол та декларації на сайті НАЗК, його зарплатня у селищній раді за 2020 рік склала більше 577 тисяч грн.
Звідки такі зарплати запитаєте? А от і відповідь: згідно рішення №3 42-ї сесії селищної ради від 25.06.2020 року «Про умови оплати праці та преміювання голови Чорноострівської селищної ради на 2020 р.», пану Дзісю передбачено щороку надавати допомогу «на оздоровлення» в розмірі, що може сягати середньомісячної заробітної плати та ще стільки ж матеріальної допомоги «для вирішення соціально-побутових питань».
Щоб отримати пані Олені таку ж допомогу на оздоровлення, як і голова громади, їй з її щорічною допомогою від громади в розмірі 500 грн знадобиться, мабуть, років сто.
А ще у голови є щомісячні премії у розмірі 110 відсотків середньомісячної зарплати, які згадуються у документі, надбавки за високі досягнення у праці у розмірі 50 відсотків та премію до державних та професійних свят (кількість свят можете порахувати самі, шановний читачу).
На жаль, маємо сумний факт: на відміну від міст області, сільські і селищні громади не поспішають забезпечити достатнім рівнем соціальної підтримки мешканців сіл Хмельниччини, — констатують в Хмельницькій ОДА.
Територіальні громади мають дбати про забезпечення соціального благополуччя своїх мешканців. Керівники громад мають зрозуміти, що вони забезпечують якісне надання соціальної допомоги та соціальних послуг в першу чергу, а потім вже дбають про свої зарплати, — наголосила в розмові директорка Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації Ірина Ковальчук.
Олег Кравчук
Коментарі
Міша Дзісь-ще той жучара...