Як створювалася Полонська ОТГ: екс-голова Полонської РДА про «манну небесну», «смотрящих» та Франца Скримського.
У квітні 2015 року в Україні стартувала реформа децентралізації. В числі перших 78 громад в країні утворилась і Полонська об’єднана територіальна громада. Фактично ця громада була першопрохідцем у новій територіальній реформі країни. До речі, найцікавіше, що реформу, ініційовану колишнім Президентом, на місцях, у більшості районів країни блокували саме представники його вертикалі – голови ОДА та РДА, адже саме вони не хотіли втрачати вплив як на фінансові ресурси, так і на території в цілому. До прикладу, у сусідньому із Полонським районом – Старокостянтинівському, в силу небажання влади району втрачати повноваження, ОТГ так і не створено за 5 років, і, зрештою, об’єднання стане можливим тільки в 2020 році. Але Полонщину доля скерувала в протилежному напрямку. Адже саме тодішнє керівництво РДА, своєю наполегливою і принциповою позицією, забезпечило створення досить збалансованої Полонської громади. Саме тому сьогодні ми вирішили запитати екс-голову Полонської РДА Олександра Нагурного про успіхи і проблеми створеної ним громади.
— Олександре Олександровичу, в цьому році вже п’ята річниця минає з моменту створення Полонської громади. Згадайте, будь ласка, про те, як утворювалась громада і з чим Вам прийшлось зіштовхнутись в той час?
— Один мудрець сказав: «Немає нічого гіршого, ніж жити в епоху змін», а в нашому випадку — реформ. На мою думку, одна з найголовніших цінностей для людини — це стабільність, адже відштовхуючись від неї, можна планувати своє майбутнє. Під час реформ виникає певна невизначеність. Саме тому полончани, як і більшість українців, з великим застереженням сприйняли у 2015 році інформацію про можливе об’єднання громад. Хтось казав про «знищення району», деякі сільські голови говорили про «знищення села». Старші керівники установ і чиновники радили мені в той час почекати і не поспішати, адже «ще нічого не зрозуміло із реформою децентралізації, треба побачити, як буде». Але, маючи і управлінський досвід, і достатнє розуміння, як функціонує державна вертикаль, я розумів найголовніше – не чиновники у столиці і області мають розпоряджатись грошима і землею громади. Не голова РДА має вирішувати, яку вулицю в Полонному заасфальтувати і, в якому селі зробити освітлення. В усьому цивілізованому світі — це повноваження місцевого самоврядування. Тому, досить оперативно, за перші 3-4 місяці моєї роботи ми вийшли на створення двох громад в районі.
— Дуже цікаво, велика частина громад країни так і не змогли об’єднатися за 5 років і тому чекають рішення уряду. Як Вам вдалося за декілька місяців зробити те, що не змогли зробити в більшій частині країни за кілька років?
— Знаєте, мій принцип у житті дуже простий — дій. Чекаючи «манни небесної», країна і Полонщина за роки незалежності і так багато втратили. Тому, поки всі чогось чекали, я із командою не сидів у зручному кабінеті, а проїхав практично всі населені пункти району та щотижнево проводив робочу групу, що працювала у напрямку координації процесу із пошуку оптимальної моделі громад у районі. Друге, це в процесі утворення громад потрібно було почати спілкуватись із людьми, багато спілкуватись, бути з ними відвертим і чітко доводити аргументи «за». Зрозумійте, у той час бюджет Полонської міської ради складав 10-12 мільйонів гривень, села мали значно скромніші бюджети. Фактично ні місто, ні село не мали ані копійки на розвиток і забезпечення благоустрою своїх територій. А держава під реформу, окрім низки повноважень, чітко обіцяла кошти на розвиток. У рекомендаціях до створення ОТГ було запропоновано одну дуже просту формулу – кожна територія, що об’єднається, отримає додаткові кошти на розвиток, виходячи з кількості сільського населення і території громади. Плюс до цього, була задекларована секторальна підтримка на освіту (Нова українська школа і тепломодернізація освітніх закладів), медицину (амбулаторії і реформування первинної галузі), розвиток місцевих доріг. Фактично держава дала чіткий сигнал – хто нас перший почує, той і найбільше отримає на свій розвиток. І тому було чітко зрозуміло, що Полонщина, нічого не втрачаючи, однозначно отримає значне збільшення дохідної частини бюджету і кошти на цілу низку проектів: реконструкція шкіл, садочків, стадіонів, доріг, водогонів і таке інше.
— Але, з огляду на масштаби проробленої роботи, невже все проходило так гладко? Невже ніхто не заважав процесу об’єднання?
— Знаєте, я би виділив серед таких людей дві категорії. Перша категорія — це певна частина сільських голів і керівників підприємств, які до останнього вагались і не приймали відповідного рішення на рівні своїх сільських рад. І скажу чесно, я їх розумів, бо, зрештою, вони на десятиліття вперед вирішували долю своїх громад. Саме вони найбільше в той час відповідали перед жителями того чи іншого села. До останнього терміну подачі документів в область, ми знаходили спільний знаменник із Миколою Олицьким і Тетяною Саранчук головою Новолабунської сільської ради. Я досі вдячний їм, що вони, зрештою, повірили і мені, і в саму реформу та вчасно приєдналися до Полонської громади. А от друга категорія — це ті, хто прямо виступав проти змін, в силу своїх власних інтересів. Так, найбільший спротив було організовано колишнім кандидатом у мери Полонного і діючим депутатом Хмельницької обласної ради, який через всі доступні йому комунікації намагався дискредитувати процес і не дати утворити Полонську громаду. Він звик через своїх спільників контролювати районний бюджет, навіть називав себе «смотрящим» за районом, тому створення громади не відповідало його інтересам. Але, зрештою, правда і підтримка людей не дали йому реалізувати свої плани. Хоча, якщо б тоді йому це вдалося, то ми маємо розуміти, що втратили б на сьогодні сотні мільйонів коштів і не реконструювали десятки об’єктів у громаді. Ось така могла бути негативна роль однієї людини у майбутньому і долі цілої громади.
— З відповідей на перші питання, я відчув, що децентралізація саме «фінансова» була для Вас головним чинником у об’єднанні громад. Я правильно Вас зрозумів?
— На моє глибоке переконання, всі реформи у державі мають відбуватись з огляду на два фактори: перше — це економічний ефект від реформи, і друге — це створення комфортних та сучасних умов для громадян у будь-якому населеному пункті. Але, найголовніше, що все має починатися із економіки. Бо ми розуміємо, що, якщо із самого початку немає-де взяти кошти, то будь-які ініціативи сходять нанівець. Уявіть, що не так давно, у 2015 році, у Полонському районі ми не мали фінансової можливості реалізувати жодну програму розвитку. Чи то кошти на Новоселицьку амбулаторію, чи на очисні споруди в місті Полонному, чи на вікна в районній лікарні — я місяцями випрошував в області. Районні і міські бюджети у країні були просто порожні. Ми ледве у міському та районному бюджеті знаходили кошти на співфінансування, а це всього 5-10% від вартості. Саме питання передачі коштів із центру до громад було ключовим. Рахуйте, за 5 років децентралізації, власні надходження у бюджет Полонської громади зросли з 10 до майже 110 мільйонів гривень. Це в 11 разів більше, правда, непогане зростання? А ще додайте цільові кошти з державного бюджету на будівництво амбулаторій, доріг, шкіл, футбольних майданчиків і багато іншого. Тому, я гадаю, що ні я особисто, ні держава в цілому, не обманули полончан, обіцяючи значні покращення інфраструктури після створення ОТГ.
— Знаєте, одним із нових об’єктів, збудованих у області з часу децентралізації, є Полонський центр надання адміністративних послуг. Чув, що Ви також були долучені до його створення. Згадаєте, як все відбувалось?
— Крім інфраструктурних змін, мене турбувала якість надання адміністративних послуг жителям громади. Тому, коли у 2016 році, я прочитав інформацію, що Міністерство регіонального розвитку спільно із європейськими партнерами оголосили конкурс на створення сучасних ЦНАПів у двадцяти громадах, я тоді швидко зібрав нараду в адміністрації, щоб розробити і презентувати гідну заявку від Полонської ОТГ. Тим більше, що проект реалізовувався за кошти донорів і партнерів. Але, найцікавіше, що коли я зателефонував меру і запросив його на цю нараду, то почув наступне: «Сашко, який конкурс? Хто нам дасть безкоштовно кошти на ЦНАП?». Тому він відправив в нашу робочу групу навіть не заступника чи начальника відділу, а когось із головних спеціалістів. Так, без участі мерії ми розробили заявку від громади і на презентацію у столицю поїхав я та керівниця ЦНАПУ РДА. Найцікавіше, що на цій нараді, з поміж 80 представників громад з усієї країни, ми були єдиними представниками райдержадміністрації. Зрештою, маючи достойну проектну заявку, ми і увійшли у коло переможців. А далі я звільнився з адміністрації і процес майже пів року з боку громади нікого не цікавив. Аж поки Неля Гуменюк та Олег Кулінський не відновили цю роботу у міській раді, фактично вони реанімували проектну заявку, яку свого часу мерія не реалізувала. І тому ми сьогодні маємо такий чудовий центр. А вже під час будівництва і на відкритті з’явився мер, хоча з самого початку він в цей проект не вірив і найменше зусиль доклав до залучення цих коштів.
— Сьогоднішні успіхи в містах і ОТГ люди, в першу чергу пов’язуть із діяльністю мерів. Чи правильне це твердження на Вашу думку?
— Цікаве питання. Давайте розглянемо фундаментальні речі. Доходи місцевих бюджетів за останні роки зросли в рази. Якщо в 2015 році власні надходження в бюджет міста були у майже 10 разів менше, то відповідно і ефективність мера та міськради була майже нульовою. Бо елементарно не було коштів. А, якщо власні доходи збільшилися, плюс державний бюджет спрямував понад 150 мільйонів у громаду, то виходить, що ефективність мера і міськради зросла. З іншого боку, ми маємо розуміти, що в середньому понад 60% надходжень бюджету — це податок на доходи фізичних осіб і близько 20% — це сплачений підприємцями єдиний податок. Виходить, що основу бюджету міста складають податки полончан і частка від обороту малих та середніх підприємців. Тому, мабуть, саме офіційно працюючим полончанам і підприємцям ми маємо дякувати, в першу чергу, за успіхи громади, адже саме вони, сплаченими податками, наповнюють бюджет.
— Нещодавно, Юрій Демінський, начальник регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області сказав, що чи не найгірша ситуація в області із водопостачанням є у місті Полонному. Знаю, що це питання підняли Ви із колишнім народним депутатом Романом Мацолою, чи не так?
— Останні десятиліття як ООН, так і ЮНЕСКО, звертають увагу керівників всіх держав на те, що до 2050 року більш ніж половина людства не матиме доступу до питної води. Поверхневі води зникають, бо глобальне потепління це вже не так далеко, як нам здається… Тому, у 2015 році, під час спілкування з Романом Мацолою, мною було запропоновано замахнутись на реалізацію такого масштабного проекту. На день міста у тому ж році я, Мацола і Скримський публічно перед всім містом це пообіцяли. Далі, всі вільні кошти, які були у районному бюджеті за підсумками 2015 року, ми з депутатами райради спрямували у міський бюджет на виготовлення проекту водопостачання міста. На той момент, це була сума у кілька мільйонів гривень. І найцікавіше, маючи в районі багато нагальних проблем, я розумів, що питання води є найактуальнішим. Можу впевнено сказати, що за наступні 5 років, жоден район в країні не допомагав так фінансово місту на його проекти. На жаль, через недосвідченість керівництва міста, проект водопостачання тільки виготовляли понад 1,5 роки, хоча ця робота займає до шести місяців у найгірших громадах.
— Чому, на Вашу думку, питної води в місті так і немає?
— Ну, по – перше, занадто багато часу пішло на виготовлення проекту. По-друге, треба розуміти, що вартість проекту з початкової вартості у 2015 року, дивним чином зросла у більш ніж вдвічі на сьогодні. А це і для більших міст велика сума, не говорячи вже про Полонську громаду. І, по — третє, я в цьому переконаний, треба уважно буде працювати слідчим ДБР та НАБУ після завершення реалізації цього проекту. Працюючи в обласній адміністрації в 2018-2019 роках, я від багатьох керівників департаментів і долучених до цього проекту служб, чув однозначну думку – за вже виділені кошти можна було реалізувати два таких проекти.
— Дуже гучна заява від Вас. Адже у 2015 році Ви, Роман Мацола і мер міста Франц Скримський були в одній команді. Як сталося так, що Ваші шляхи розійшлися, і чому це відбулося?
— Знаєте, це мабуть найбільш незручне питання, яке мені ставив журналіст у моєму житті. Але я спробую відповісти. Загальновідомий факт у тому, що я був одним з керівників передвиборчого штабу Романа Мацоли. І знаєте, пройшло вже 6 років з того часу, але я вважаю Романа одним з найкращих мажоритарників країни в цілому. Мені здається, ми разом багато зробили. І потім, коли він залишився працювати в окрузі протягом 5 років, йому вдалося досягти значних результатів, що виявилося під силу лише одиницям народних депутатів. Я переконаний, разом з однодумцями, обіцяючи виборцям 190 округу гідного депутата, ми їх, зрештою, не обманули.
Також, треба розуміти, що під час проведення виборчої компанії у 2014 році постало питання одночасного обрання і мера Полонного. Тут мене доля звела з Францом Скримським. Його голосні обіцянки побороти в місті корупцію і навести порядок, зіграли ключову роль, тому ми підтримали його кандидатуру на посаду міського голови. Далі, коли Романа Мацолу обрали, ми разом зустрілись і він запропонував мені очолити Полонський район. Цей район був економічно найслабшим в окрузі, саме тому я взяв на себе найскладнішу ділянку роботи. Так я потрапив на полонську землю і почав працювати з міським головою Францом Скримським.
Спочатку, поки не було створено громаду, і, не маючи ні копійки вільних коштів у міському бюджеті, він, чи не щодня, просив у мене допомогу, радився зі всіх питань, намагався грати «в команді». Але, мабуть, все кардинально змінилось і у наших відносинах, і його сприйняття своєї посади після створення об’єднаної громади у 2015 році. Влада і кошти, на жаль, змінюють багатьох людей і, на мою думку, Франц не став виключенням. За останніх пів року спільної роботи у 2016 році я для себе відкрив зовсім іншу людину…
— Мені здалося, що ви щось не договорили, чи не так?
— Розумієте, коли у 2015 році, ми разом обіцяли вичистити корупціонерів з райдержадміністрації і міської ради, то я ці речі робив буквально. Всі, хто мав корупційний чинник в адміністрації, були мною звільнені, зокрема і колишній начальник відділу освіти, на якого склали протокол про корупційну складову. Але, при цьому, я, на жаль, бачив зовсім інші процеси у міській раді. Точкою неповернення стало намагання Скримського призначити собі першим заступником колишнього начальника земельного відділу, який згодом був визнаний винним у корупційній справі при спробі отримання хабаря. На той час, всі свідомі депутати і керівники правоохоронних органів були шоковані, бо, я гадаю, всі у Полонному мали справу з цим «ділком»: чи під час встановлення меж ділянок, чи при виділенні землі. Та й, зрештою, час показав, що ми тоді не помилялись. Але Франц вже в той час, я гадаю, показав свої пріоритети в роботі – земля і гроші. Це все, мені здається, задля чого він і пішов на посаду міського голови.
— Але ж призначення, про яке Ви кажете, так і не відбулось, мабуть були ще й інші причини?
— Я б навіть сказав, що їх було забагато, але приведу декілька прикладів. У 2015 році мер міста звернувся до мене із проханням допомогти у реконструкції очисних споруд. З обласного бюджету в середині року мені вдалося залучити майже 3 мільйони гривень на цей об’єкт. Далі, мер знаходить підрядника і з ним працює майже пів року на цьому об’єкті. Весь цей час від нього я чув тільки одне – ми все робимо, все добре. Але реальність виявилась іншою, адже, коли в березні я організував комісію за участю представників обласної адміністрації і місцевих депутатів, то виявилось, що більшу половину робіт із реконструкції виконано не було. Разом із головою районної ради Олегом Янчуком, ми підготували звернення до органів прокуратури і поліції за вказаним фактом, але мер два тижні відмовлявся разом із нами його підписувати. Моя позиція була дуже простою – якщо хтось вкрав кошти громади, то має відповісти та повернути їх до бюджету. Позиція мера була іншою – не треба нікого чіпати і сваритися. Дивно, чи не так?! При цьому, в той же час керівник обласного департаменту ЖКГ дав чітку цифру на завершення реконструкції – необхідно було всього лише 500 тисяч гривень до вже виділених коштів. Це було в 2016 році, а після цього громада на тому об’єкті «закопала» ще 12 мільйонів гривень. Мабуть, когось цікавило не зробити ті споруди, а елементарно заробити на їх постійній «реконструкції».
Ще одна ситуація склалась щодо питання ефективної роботи міської тепломережі. Підприємство було і є постійно збитковим. Моя позиція була дуже простою – якщо місто не може навести з цим підприємством лад і дати дешеву вартість тепла, то краще це підприємство виставити на торги і віддати приватникам. Таким чином, місто не буде постійно його дотувати, а це — економія грошей громади. Зрештою, в той час приватники в районі давали вартість Гкал вдвічі дешевше, ніж власне комунальне підприємство, а це ще значна економія коштів. Франц Скримський із цими аргументами погоджувався, але коли я прямо запитав, чому нічого не робите із тепломережею, то почув просто шокуючу відповідь: «Знаєш, якби мені хтось дав з півмільйона, то я б подумав тоді виставляти підприємство на торги». Для мене це фактично було відкриття іншої сторони людини. Вийшло так, що там,-де мер має власний зиск, він готовий працювати вже і зараз, а якщо ні, то і робота почекає над необхідними речами. І нічого, що КП «Полонне тепловодопостачання» за І квартал 2020 року знову показало збиток майже мільйон гривень, мабуть, ще не час цим займатись, хтось чекає «з півмільйона»… І таких прикладів, на жаль, я ще можу навести не один десяток.
— Я так розумію, саме тому Ви і написали заяву за власним бажанням і пішли з посади голови РДА у 2016 році?
— Звісно, з одного боку я чітко розумів, що при таких принципових розбіжностях із мером ніякої подальшої співпраці в нас не вийде. Але навіть в таких умовах я готовий був продовжувати працювати. Проте, коли в кінці квітня 2016 року призначили нового очільника ОДА, який на меті мав схожі із мером «пріоритети», то я вже чітко розумів, що в таких умовах мені працювати не дадуть. І, як показав час, то я не помилявся щодо команди тодішнього губернатора, адже його ставленик на Полонщині «погорів» на найбільшому хабарі в області.
— Мені здалося, що Ви до цього часу переживаєте за громаду і знаєте все: що і як відбувається в ній?
— Так і є. Зрозумійте мене – я чесно і віддано понад рік відпрацював спочатку головою райдержадміністрації, а потім в 2018-2019 роках був радником голови Хмельницької обладміністрації, фактично виконуючи функції заступника. І весь цей час, маючи десятки друзів, знайомих та однодумців з Полонщини, я не стояв осторонь жодної проблеми громади. Створивши Полонську громаду, я досі відчуваю свою відповідальність за її подальшу долю. Успішний розвиток Полонської ОТГ це мій обов’язок перед людьми, які мені свого часу повірили і довірились.
— Нещодавно у Полонному з’явилась білборди із надписами «МЕР?» і «БРЕХУН!». На Вашу думку хто і що цим хотіли сказати?
— В період 2016-2018 років, поки я ще спілкувався з Олегом Кулінським, то від нього, а він, до речі, є перший заступник Полонського міського голови, я про Франца Скримського чув фразу: «Мер брехун!». Він це стверджував неодноразово у досить великих компаніях людей і переконував, що це є найкраще визначення його поведінки і як людини, та й як керівника. Можливо, таким чином Олег висловив свою позицію. Можливо, хтось скористався його твердженням і таким чином висловився про діючого міського голову…
— Ваша думка з приводу ситуації навколо Консультативно-діагностичного центру Полонської громади: що і чому там відбувається?
Позиція міського голови Франца Скримського і депутатського корпусу міської ради виглядає дуже дивною. Адже коли 1,5 роки тому створювали Діагностичний центр, то невже не було розуміння, що його треба було утримувати? Бо наразі це все виглядає дуже просто – була ініціатива колишнього народного депутата про створення центру і виділено кошти на закупівлю обладнання. Далі центр створили, кошти силами Полонської міської ради ОТГ «освоїли» з подвійною націнкою, а далі навіщо утримувати установу, якщо треба замітати сліди власної корупції. Рахуйте, що тільки на закупівлі ультразвукової системи ціна завищена у понад 500 тисяч гривень… Мер просто хоче загубити майно і весь баланс підприємства, адже йде кримінальне провадження… Логіки в його словах і діях не має жодної, окрім бажання за будь-яку ціну уникнути відповідальності.
— Яким Ви бачите подальший розвиток в Полонській громаді?
— У сучасному світі величезне значення має людський ресурс, ефективний лідер повинен володіти не лише достатнім рівнем освіти, знаннями та уміннями, але і, найголовніше, бажанням сприймати новації, постійно вчитись і розвиватись. Тому перед нами насправді лише два шляхи. Як сказав класик: «третього не дано». Або громада продовжує рухатись в сьогоднішній системі координат із керівництвом, яке дбає тільки про свій матеріальний стан. Або громада знаходить у себе принципово інших людей, для яких слова порядність і професійність не пустий звук, та активно розвивається в ногу з сучасним світом.
Спілкувався Олег Кравчук
Читайте також:
Чому припиняє діяльність Консультативно-діагностичний центр Полонської ОТГ
Де Полонській громаді взяти гроші на зарплати лікарям?
На Хмельниччині медики знову залишаться без зарплат і без роботи
Коментарі