Серед воїнів 124 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ чимало людей, які повністю віддають себе почесній справі захисту нашої країни.
Вони воюють вже понад десять років, отримують поранення, на жаль втрачають здоров’я, але попри все на світі бажають залишити своїм дітям у спадок процвітаючу та мирну країну. Серед них чоловік на ім’я Василь (псевдо «Войцех»).
Був учасником революції гідності, до «майдану» працював пожежником рятувальником. Під час АТО/ООС воював на Донеччині у складі батальйону спеціального призначення «Дніпро-1». Отримав поранення під Іловайськом, і після реабілітації продовжив захищати Україну в полку «Азов».
Однак, поранення не дозволило Василю повноцінно продовжувати службу, тому у 2017 році він демобілізувався, і спробував реалізувати себе у цивільному житті.
Широкомасштабне вторгнення чоловік зустрів у рідному Нетішині, на той час він працював у воєнізованій охороні Хмельницької АЕС.
– Разом з іншими активно-налаштованими громадянами брали участь в організації оборони міста, адже розуміли наскільки важливим є наша атомна електростанція, – згадує військовослужбовець.
До серпня 2022 року чоловік очолював добровольче формування територіальної громади, після чого разом зі своїми побратимами призвався до лав ЗС України. Воювали завзято, добре знищували ворога. Однак, під час виконання чергового бойового завдання, Василю не пощастило, він отримав важке поранення внаслідок якого втратив частину ноги. Втім, Василь не бачив іншого шляху, крім захисту країни. Він наполегливо працював над собою під час реабілітації, і коли знов набрав фізичну форму, почав шукати підрозділ, який б прийняв його досвід, і не зважав на ампутацію.
– Можливо це прозвучить пафосно, але я переконаний – допоки б’ється моє серце, я маю нищити окупантів, захищати свою країну, не дивлячись ні нащо, – поділився своїми думками Войцех. – Я вважаю, що ми переможемо лише тоді, коли виженемо агресора з наших територій, і міжнародна спільнота наддасть переконливі гарантії безпеки. Разом з тим, я чудово розумію, що з таким сусідом як росія, спокою нам ніколи не буде.
До речі, син Василя пішов по шляху батька, і зараз вчиться в одному з військових інститутів України, і незабаром поповнить офіцерський корпус українських захисників.
Нині Василь молодший сержант, служить в інженерно-тактичному взводі бригади. Для чоловіка це доволі незвична сфера діяльності, адже він більш звичний діяти у складі штурмового підрозділу, у близькому контакті з ворогом. Втім, він каже, що готовий опановувати нові спеціальності, і буде робити все можливе, що бути корисним там,-де це буде потрібно.
– Кожен громадянин України, має робити все можливе для нашої Перемоги. Не потрібно чекати, і коли хтось приходить після роботи додому, думаючи, що я ж сплачую податки, значить я зробив все для цієї держави – цього замало.
Сьогодні, всі як один мають стати на захист нашої Батьківщини. Якщо хтось думає відсидітися, і розраховує на толерантність російських військ, глибоко помиляється. Знаю з особистого досвіду, як веде себе російська нечисть, – підсумував молодший сержант.
Коментарі