Український військовий Олег Олійник став на захист держави і боронив країну на південному напрямку. Він, ризикуючи своїм життям, вивозив побратимів з самого «нуля». В якийсь момент росіяни обірвали його життя. Інна Олійник, дружина загиблого військового Олега, розповіла Главреду про те, як героїчно загинув її чоловік.
Що відомо про Олега Олійника
Олег Олійник раніше служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді у Житомирі. Чолові народився у 1976 році, жив у селі Плужне в Хмельницькій області. Олег був люблячим чоловіком, сином та батьком, який робив все для своєї родини. У нього було троє діток – Настя, Вова та Ілля. «Він дуже любив мене, я його любила, ми гарно жили. Ми любили своїх дітей, вони всі були бажаними», — каже дружина Олега.
Олег постійно проходив медкомісії ще з 2014 року. Тоді його не відправляли на фронт, бо в нього було троє неповнолітніх дітей та серйозні проблеми з коліном.
У квітні 2024 році Олег Олійник пішов на фронт. Він воював у складі 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна, відомої як «Червона калина». Тоді він виконував бойові завдання у Роботиному в Запорізькій області.
Згодом Олега відправили на навчання,-де він перепрофілювався у водія БМП. З того часу він почав брати участь у ротаціях – возити та вивозити побратимів з передової.
«Було відчуття, що ми бачимось востаннє»
Востаннє Інна бачила свого чоловіка на Проводи, коли він був проїздом і зміг прийти додому. Дружина Олега зізнається, що він дуже змінився і майже весь час мовчав. Вона тоді відганяла від себе всі негативні думки, але каже, що відчувала, наче вони вже більше ніколи не зможуть обійняти одне одного. «Він приїжджав на Проводи проїздом. Він заскочив додому, ми майже не поговорили, такий мовчун був. Було відчуття, що ми бачимось востаннє, хоч я завжди відганяла від себе такі думки», — каже Інна.
Вона згадує, що Олег також відчував, наче скоро його життя обірветься. Він постійно повторював, що Інна повинна бути сильною, бо тепер вона сама. «Він відчував, що загине. Останнім часом постійно казав „ти сама, тобі треба самій триматися“. Я кричала на нього, щоб він такого не говорив. Ми завжди обговорювали все разом, я не звикла все вирішувати сама», — додає дружина Олега.
Командир чув по рації вибух, внаслідок якого загинув Олег
1 червня 2024 рік. Саме у цей день Інна востаннє чула голос свого чоловіка. Вона згадує, що у той день Олег лускав насіння і дуже нервував. Від самого ранку Інна була сама не своя, у неї буквально все ніби горіло в грудях. Це відчуття лишилось з нею надовго. «Тоді коли я з ним говорила останній раз, я це відчуття не забуду ніколи. Душа відчуває, а сказати нічого не може. Я з ним говорю, він зі мною більшість мовчав. Я питала, чого він мовчить. Казала, що мені так погано, я не можу стану описати. Мені не фізично погано чи серце болить, мене вивертало. Мені здавалось, що в мене всередині все тліє, саме в грудях. Я не розуміла, що зі мною. Це відчуття було до похорону. Просто рано встаєш, а воно пече в грудях», — пригадує Інна.
Після цієї розмови вона більше не змогла додзвонитись до коханого. Олег поїхав на завдання. Він вивозив побратимів з «нуля».
У період з 17:00 до 18:00 1 червня Олега не стало. Російський дрон атакував автомобіль, коли він вже повертався у тил. Деякі хлопці побачили, що він підлітає, встигли вискочити з машини. Олег був за кермом, 24-річний механік сидів біля нього. Після удару машина загорілася, врятувати їх не вдалося.
У цей момент командир та інші побратими чули момент «прильоту» на власні вуха – вони говорили по рації. «Всі хлопці почули по рації момент прильоту, командир почав кричати», — каже Інна.
Лише у понеділок, 3 червня, їй повідомили, що Олег вважається зниклим безвісти. Побратими двічі намагалися добратися до машини, але зробити це було дуже важко. Та ділянка фронту була на відкритій місцевості,-де постійно літали ворожі дрони. Вже у четвер, 6 червня, Інні повідомили, що тіло Олега вдалося витягнути, його відправили на експертизу.
«Він снився майже щоночі»
Дружина Олега згадує, що коли дізналася про зникнення чоловіка, одразу зателефонувала брату. «Брату першому приснився Олег. Він спитав: „Скажи мені, це я чи не я“. Виходить він бачив себе зі сторони, бачив те, що відбувалося. Ігор був найближче до нього, тому він йому першому приснився. Мені Ігор це як сказав, я зрозуміла, що його точно вже немає. Просто так такі сни не сняться. Він себе вже бачив зі сторони», — розповідає Інна.
Зізнається, що після загибелі коханого її життя перетворилось на існування. Вона, діти та мати Олега не могли навіть їсти та пити. «Перші дні були дуже важкими і страшними, ми весь час були разом. Діти приїхали з навчання. Їсти не могли, заставляєш себе з’їсти якийсь шматочок. Сідали увечері на гойдалці, дивились фотографії і згадували, що казав Олег», — каже жінка.
Середній син Вова намагався тримати в собі емоції. Але насправді він важко переживав втрату батька. Стриматися він не зміг у свій день народження, коли йому вперше приснився тато. «Він приснився Вові у день народження. Він до цього йому не снився і після того взагалі. Приснився саме тоді, коли в дитини день народження, ніби він його привів до хати. Вова вискочив, каже „тату, я знав, що ти прийдеш“, обняв. Після цього Вова до ранку плакав», — розповідає Інна.
Довгих 4 місяці рідні чекали на повернення Олега додому. 8 жовтня 2024 року його тіло привезли у рідну хату. Олега поховали у Плужному.
Тіло чоловіка було сильно обпечене, тому його ховали в закритій труні. «Я не хотіла на нього дивитись, хотіла запам’ятати таким, яким я його бачила при житті. Я не дозволила і дітям дивитися. Мені легше від того не буде, якби я побачила. І я впевнена, що він би не хотів цього. Вернути до життя його вже ніхто не зможе, а подивитись просто не хочу … Це дуже страшно. Думаєш, шо він відчував», — каже Інна.
Коментарі