Тарас Горбач народився та виріс у місті Полонному, Хмельницької області. До повномасштабного вторгнення він працював у Києві на будівництві, займався монолітними конструкціями.
У серпні 2024 року чоловіка мобілізували. Він служив у 1126-му стрілецькому батальйоні 25-ї бригади та виконував бойові завдання під Покровськом.
День свого поранення пан Тарас пам’ятає до хвилини.
— О 10:45 ворожа 120-мм міна розірвалася поруч зі мною. Перша міна оглушила, не знаю, як я почув другу і прикрив голову рукою. І завдяки цьому всі осколки полетіли в руку. Ще один уламок пробив каску. Доля вберегла від загибелі. Намагався якось сам собі допомогти. Але погано переношу вигляд своєї крові. Тож хлопці мені надали першу допомогу. А потім йшов 2 кілометри до евакопункту. Дорога зайняла 4 години. Я падав і підіймався. Бо в голові було одне: вдома чекає доня, — розповідає пан Тарас.
6-річна донечка Олександра — промінчик світла для Тараса. Говорить, що заради неї продовжує боротися. Чоловік сам виховує дитину. А поки він відновлюється, з дівчинкою бабуся. Проте донька щодня телефонує таткові, а без вечірньої розмови з ним взагалі не може заснути. Тож аби швидше повернутися до дитини, пан Тарас наполегливо працює разом із фахівцями з реабілітації.
Спершу лікарі намагалися врятувати кінцівку. Чоловік переніс кілька операцій. На жаль, вони не допомогли: у глибоких шарах тканини вже відмерли. Тож лікарі ухвалили рішення — ампутувати руку. А тепер — відновлення перед протезуванням.
Спочатку рука майже не рухалася, біль сковував кожен рух. Навіть найпростіші вправи здавалися випробуванням, але завдяки щоденним заняттям він поступово відновлювався. Спочатку він не міг підняти руку взагалі, а тепер – вона не болить, рухи стали впевненішими, і він готовий до протезування. Лікарі відзначають чудовий прогрес і силу духу Тараса. Й говорять, що його кінцівка цілком готова до протезування.
За кілька місяців чоловік отримає механічний протез за державною програмою. І вже має плани, що робитиме далі.
— Хочу відкрити власну кав'ярню в рідному місті. Вже склав план, чув, що держава допомагає, тому планую скористатися цією можливістю. Як тільки повернуся, займуся цими справами. А ще хочу продовжити вирощувати малину та смородину – цим я займався ще до війни, — говорить Тарас Горбач.
Коментарі