Невроз — це функціональний розлад нервової системи (психіки). Причиною його можуть бути тривалі переживання, а супроводжується такий невроз нестійким настроєм, підвищеною стомлюваністю, почуттям тривоги і вегетативними порушеннями (серцебиттям, пітливістю і ін.). На жаль, в наш час неврозами все частіше страждають і діти. Деякі батьки не приділяють потрібної уваги проявам нервового розладу у дитини, вважаючи їх капризами і явищами, що проходять з віком. А даремно…
Види неврозів у дитячому віці
Невроз страху (тривоги)
Проявляється, появою нападоподібно виникаючого (часто в момент засипання) страху, іноді супроводжується галюцинаціями. Залежно від віку, зміст страху може бути різним. У дошкільному віці – частіше виникає страх темряви, страх залишитися одному в кімнаті, персонажа казки або переглянутого фільму. Іноді малюк боїться появи придуманого батьками (з виховною метою) міфічної істоти: «бабая», злої феї.
У молодшому шкільному віці може виникати страх школи із суворим вчителем, дисципліною, «поганими» оцінками. У цьому випадку дитина може тікати зі школи (іноді навіть з дому). Захворювання проявляється зниженим настроєм, іноді – денним енурезом. Найчастіше цей вид неврозу розвивається у дітей, які не відвідували дитячий садок в дошкільному віці.
Невроз нав’язливих станів
Він ділиться на 2 види: невроз нав’язливих дій і фобічний невроз, але можуть бути і змішані форми.
Невроз нав’язливих дій може супроводжуватися такими діями, що виникають мимоволі, як: мимовільні рухи, шмигання носом, миготіння, здригання, наморщування перенісся, тупання ногами, поплескування кистями по столу, покашлювання або різного роду тіки. Тіки (посмикування) виникають зазвичай при емоційному напруженні.
Фобічний невроз виражається в нав’язливій боязні замкнутого простору, забруднення. У дітей старшого віку можуть відзначатися нав’язливі страхи захворіти, смерті, усних відповідей в школі тощо. Іноді у дітей виникають нав’язливі уявлення або думки, що суперечать моральним принципам і вихованню дитини, що доставляє йому негативні переживання і тривогу.
Депресивний невроз більш характерний для підліткового віку. Його проявами є пригнічений настрій, сльозливість, занижена самооцінка. Скупа міміка, тиха мова, сумний вираз обличчя, порушення сну (безсоння), погіршення апетиту і знижена активність, прагнення перебувати на самоті створюють більш повну картину поведінки такої дитини.
Істеричний невроз більш характерний для дітей дошкільного віку. Проявами цього стану є падіння на підлогу з криком і ударами головою або кінцівками об підлогу або іншу тверду поверхню.
Астенічний невроз, або неврастенія, також більш характерна для дітей шкільного віку та підлітків. Провокують прояви неврастенії надмірні навантаження шкільної програми і додаткових занять, частіше проявляється у фізично ослаблених дітей.
Іпохондричний невроз також більш характерний для підліткового віку. Проявами цього стану є надмірна заклопотаність станом свого здоров’я, необґрунтований страх виникнення різних захворювань.
Невротичне заїкання частіше виникає у хлопчиків в період розвитку мови: її становлення або формування фразової мови (з 2 до 5 років). Провокують його появу сильний переляк, гострі або хронічні психічні травми (розлука з батьками, скандали в сім’ї і ін.). Але причиною може стати і інформаційне перевантаження при форсуванні батьками інтелектуального або мовного розвитку малюка.
Якщо нервова система перебуває у постійному напруженні, невроз може спровокувати самий дріб’язковий стрес. Найбільше впливають на появу та лікування неврозів стосунки в родині і те, наскільки відповідально батьки підходять до виконання своїх обов’язків.
Лікування дитячих неврозів вимагає індивідуального підходу, але в будь-якому випадку дитині потрібно забезпечити постійні позитивні емоції. Ефективні казкотерапія і ігрова терапія. Лікар-психотерапевт може також порадити гомеопатичні препарати або медикаменти, в деяких випадках для лікування неврозу застосовують гіпноз.
Якщо ви помітили у дитини ознаки неврозу, звертайтеся до хорошого психотерапевта. При виборі фахівця, який буде лікувати невроз у дитини, зверніть увагу на те, наскільки легко лікар знаходить з дитиною контакт. Це — один з найголовніших факторів успіху.
Коментарі